вторник, 24 января 2017 г.

Дитина йде в дитячий садок

    Так часто трапляється, що батьки продумали все до найменших дрібниць, все врахували: підібрали найкращий садочок, познайомилися з вихователем, привчили дитину до горщика, майже навчили саму одягатися, повідомляти про свої потреби, навіть ділитися іграшками, розповідали гарні казочки про дитячий садок, узгодили режим дня з режимом садка, дали з собою улюблену іграшку... Відвели до садочка і ... І море сліз. Що ж не так, запитаєте ви? Та чи можна взагалі врахувати всі фактори? Що зіграло вирішальну роль в такому сприйнятті дитиною дитячого закладу?
    Давайте повернемось до самого початку. "Так, скажете ви, тоді, коли дитина переступила поріг ДНЗ". Ні, трішки раніше. Тоді, коли батьки знайомилися з особистістю вихователя, коли запитували про нього в інших батьків. Можливо, варто було б повернутися набагато раніше - до того періоду, коли самі батькі відвідували дитсадок. Але хто ж його згадає? Тому будемо задовольнятися тим що є. А є в нас знайомство з конкретною Мариною Іванівною(або ще кимось) і віддавання милого дитяти до групи в садочку. Якщо придивитися до поведінки матусь дезадаптованих дітей, то ми часто їх побачимо під вікнами групи, де перебуває син чи донька, з телефоном в руках і частими дзвінками вихователю із запитаннями "Ну що, не плаче?". Часто таким матусям вдається навіть при дитині посміхатися, але напруженя відчувається. Відчуває його і дитина. Відчуває і повертає мамі. Адже вона так любить свою неньку, що підсвідомо хоче допомогти їй знизити напруження, залишитись поряд. Адже коли вони разом, то мама спокійна. Мама не тривожиться. Мамі важко відати свою дитину на виховання іншій людині. Та не лише недовіра до вихователя  заважає це зробити. З нею(недовірою) якраз легше розібратися. Можна познайомитися ближче з педагогом, навіть вибрати групу, яку буде відвідувати малюк. Важче розібратися з своїми внутрішніми відчуттями. Адже саме вони провокують те. що дитина виконує підсвідомий мамин запит "залишатися ще маленькою, продовжити підтримувати мамину значимість, не давати мамі зіштовхнутися із запитання "Як я можу реалізуватися ще в світі, окрім того як мама?, "Як відновлювати свої стосунки з чоловіком(роботою)?" та багато інших.
     І найголовніше запитання(вже від мене): "Чи цього ми хочемо для своїх дітей?"